Тверда сажка пшениці

Поширення. В Україні повсюдно. Т. caries переважає у північних областях, Т. laevis в південних; у Лісостепу зустрічаються обидва види.

Ознаки зараження насіння. Інфекція поверхнева: спори гриба зосереджені на поверхні зернівок. Засмічене спорами зерно темне, можливо із вмістом сажкових мішечків, має характерний “оселедцевий” запах. Інфекція діагностується шляхом змивання спор з поверхні зерна і аналізу змиву під мікроскопом. Спори кулясті чи еліпсоїдальні, світло- або темно-коричневі, з гладкою (Т. laevis) чи сітчастою (Т. caries) оболонкою.

Ознаки ураження рослин. Проявляються на початку молочної стиглості зерна. Уражене колосся дещо сплюснуте, має інтенсивно зелений колір з синім відтінком. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата рідина з “оселедцевим” запахом.

 

Колоски розпушені, лусочки розсунуті. Замість зерна формуються мішечки, заповнені чорною споровою масою .

У фази воскової та повної стиглості уражене колосся прямостояче (бо сажкові мішечки легші за зерно), тоді як здорове колосся поникає під власною вагою.

Розвиток хвороби. Під час збирання врожаю і обмолоту спори із сажкових мішечків потрапляють на грунт та здорове зерно.

В період зберігання насіння у сховищах гриб на зерні не розвивається. Зараження рослин відбувається під час проростання до виходу пагонів на поверхню грунту. Спори проростають одночасно з насінням і проникають у паросток через колеоптиле. Грибниця поширюється в рослині дифузно, досягає конуса наростання і проникає в листки, стебло, колосок.

Оптимальна для проростання спор і максимального зараження рослин температура грунту +5…+10°С, відносна вологість грунту 40-60%.

Джерелами інфекції є спори на насінні, тарі, сівалках. У грунті життєздатність спор зберігається недовго.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби.

Максимальне зараження пшениці відбувається при посіві непротруєним насінням або при неякісному знезараженні (порушенні технології протруювання).

Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки сівби, а ярої – надмірно ранні, а також заглиблений посів.

Шкодочинність. Полягає в утворенні спорової маси замість зерна і в ослабленні та відмиранні уражених рослин.

На боротьбу зі збудником рослини витрачають багато енергії, що негативно позначається на їх продуктивності. Наслідком цього є приховані втрати урожаю: розмір стебла і колосу зменшується на 15-20%, кількість зернівок у колосі – на 10-15%, хоча маса 1000 зерен знижується незначно. Такі приховані втрати іноді в 5-6 разів перевищують безпосередні втрати від утворення сажкових мішечків замість зерна.

Загалом недобір урожаю може складати 15-20%, а в епіфітотійні роки і більше 50%.

Наявність спор твердої сажки на зерні впливає також на якість, погіршуючи хлібопекарські властивості борошна.

Заходи захисту. Основним заходом боротьби з твердою сажкою на теперішній час є протруєння насіння перед посівом протруйниками як контактної, так і системної дії:

вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. (2,5-3,0 л/т); байтан універсал, 19,5% з.п. (2 кг/т); берет, 5% с.к. (3,0 л/т); систан, 40% з.п. (0,3 кг/т); дерозал, 50% к.с. (2,0 л/т); сумі-8, 2% з.п. (1,5-2 кг/т); роксил, 2% з.п. (1,5 кг/т); фундазол, 50% з.п. (2-3 кг/т) та інші.

Кам’яна сажка ячменю

Ознаки зараження насіння. Інфекція поверхнева. Діагностується шляхом змиву спор з поверхні насіння і аналізу під мікроскопом. Спори кулясті, іноді продовгуваті чи кутасті, з тонкою, світло-коричневою, гладенькою оболонкою, склеєні в тверду масу.

Ознаки ураження рослин. Усі частини колоса, крім стержня, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою сірою плівкою. Спори склеєні в тверді грудочки, для руйнування яких потрібні певні зусилля .

Розвиток хвороби. Такий же, як і твердої сажки пшениці. Найбільш сприйнятливі молоді проростки, висота яких не перевищує 5 см. Оптимальні умови для проростання спор у грунті: температура +15…+20°С, повна вологомісткість 60-70%.

Джерела інфекції. Заспорене насіння, грунт (де спори можуть зберігати життєздатність до 1 року), тара.

Шкодочинність. Втрати урожаю при сильному розвитку хвороби сягають 10-15% і більше внаслідок руйнування колосків і зниження схожості рослин.

У зерна, зібраного з хворих рослин, знижуються показники якості. При тривалому згодовуванні тваринам ячменю з домішками спор у корів спостерігається порушення серцевої діяльності, зменшення надоїв молока, а у овець -навіть смертність.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби та заходи захисту. Такі ж, як і для твердої сажки пшениці. Однак, при виборі протруйників треба враховувати, що спори кам’яної сажки можуть знаходитись під плівкою зерна. Тому перевагу слід віддавати протруйникам системної дії: вітаваксу, байтану, роксилу, сумі-8 та ін.

Летюча сажка пшениці, ячменю, жита

Поширення. В усіх зонах вирощування зернових колосових. В Україні хвороба найбільш поширена в західних областях. Найбільшої шкоди завдає посівам ярого ячменю.

Ознаки ураження насіння. Зернівки, інфіковані збудником летючої сажки, не мають зовнішніх ознак ураження і на вигляд не відрізняються від здорових.

Аналіз насіння у вологій камері також не дозволяє виявити зараженість його летючою сажкою.

Існуючі на даний час методи діагностики летючої сажки в насінні непрості і потребують спеціального обладнання. При застосуванні люмінісцентного методу здорові зернівки світяться синьо-блакитим чи синьо-фіолетовим світлом, а сильно уражені залишаються темними, тьмяними.

Метод фарбування зародків дозволяє виявити грибницю збудника в тканинах по її синьому забарвленню, але є досить складним і застосовується для спеціальних досліджень.

Ознаки ураження рослин. Летюча сажка проявляється під час виколошування. На пшениці та ячмені всі частини колоса, крім стержня, ще до виходу з піхви листка перетворюються на рихлу чорну масу теліоспор.

Спори дрібні, шаровидні, еліпсоїдальні, іноді продовгуваті чи вуглуваті, з темно- чи світло-коричневою дрібношипуватою оболонкою.

Колос виходить з піхви покритий тонкою прозорою оболонкою, що вкриває масу спор. Згодом оболонка руйнується, спори легко розпорошуються. В період достигання на стеблах уражених рослин замість колосся можна бачити тільки голі стержні. На житі летюча сажка виявляється переважно на нижній частині колосся; спорова маса повністю не розпорошується. При цьому верхня частина колосу має вигляд здорової, але зерно в ній не формується. Іноді летючою сажкою уражується верхня частина стебла і листя.

Розвиток хвороби. Зараження рослин відбувається під час цвітіння, іноді пізніше (на початку наливу зерна). Спори переносяться вітром з уражених рослин на здорові і проростають грибницею через приймочку в зав’язь, а потім у зародок. Уражені насіннєві зачатки не гинуть, а формують зерно, що несе в собі грибницю патогена. В зерні гриб зберігає життєздатність більше 3 років.

Під час проростання такої насінини гриб активізується, уражує проросток, дифузно поширюється по рослині, досягаючи колосся. Там грибниця розростається, і колос перетворюється на суцільну спорову масу.

Джерела інфекції. Грибниця в ураженому насінні та спори з уражених рослин.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби.

Летюча сажка набуває найбільшого розповсюдження при підвищенні вологості повітря (60-85%) і температурі +22…+26°С у фазі цвітіння.

Умови, що сприяють підвищенню шкодочинності хвороби (особливо для ярого ячменю) – холодна погода під час проростання насіння і суха – в період від сходів до колосіння.

Шкодочинність. Прямі втрати виникають за рахунок того, що уражені рослини, як правило, не утворюють зерна. Можливі також приховані втрати: інколи (якщо грибниця не досягає колосу) уражені рослини формують урожай, але кількість і якість його різко знижуються, маса зерен зменшується на 30-40%.

Заходи захисту. Найбільш ефективним засобом є протруєння насіння фунгіцидами системної дії.

Важливе значення має проведення насінницьких заходів: апробація насіннєвих і браковка сильно уражених посівів. Забороняється продаж і сівба елітного насіння з посівів, у яких виявлена сажка на більш ніж 0,3% рослин.

Ріжки

Поширення. На житі хвороба поширена повсюди в Україні, переважно в північних і західних областях. На пшениці, ячмені, злакових травах – в районах з надмірним зволоженням.

Ознаки зараження. Хвороба проявляється на колосках під час достигання хлібів: замість зерна утворюються спочатку фіолетові, потім чорні, трохи зігнуті ріжки – склероції, які виступають за межі колоскових лусочок і досягають до 4 см довжини.

Розвиток хвороби. Весною при температурі 10…+14°С склероції, що зимували в грунті чи потрапили туди з насінням проростають, утворюючи плодові тіла (апотеції) у вигляді ніжки висотою до 5 см з голівкою діаметром 3-4 мм. Всередині голівок формуються вмістилища аскоспор.

Аскоспори визрівають на період початку цвітіння злаків і розносяться вітром часто на великі відстані. Потрапивши на квітку злаку, спора проростає грибницею через приймочку в зав’язь, де розростається,   утворюючи   конідіальне спороношення (округлі, одноклітинні, безбарвні спори). Одночасно з утворенням спор гриб виділяє солодкувату з медовим запахом рідину (“медяну росу”), яка приваблює комах.

За допомогою комах, а також вітром і краплями дощу спори переносяться на здорові колоски, проростають грибницею, яка на момент достигання зерна перетворюється на склероції. Під час збирання урожаю склероції гриба осипаються на землю, а деяка їх кількість потрапляє в зерно.

Під час зберігання зерна склероції не проростають і залишаються життєздатними до посіву.

У грунті склероції зберігають життєздатність не більше року, а ті, що знаходяться на глибині більше 6-8 см, взагалі не проростають.

Джерела інфекції. Засмічені ріжками грунт і зерно.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби. Тепла волога погода під час цвітіння злаків, а також наявність поблизу посівів великої кількості лугових злакових трав, що є резерваторами ріжків.

Шкодочинність. В уражених і сусідніх з ними колосках зерно не утворюється. Недобір урожаю від ріжків може складати 12-17%.

У ріжках містяться шкідливі речовини (алколоїди, ерготинова та інші кислоти), які можуть призводити до отруєння людей і тварин. Тому борошно із зерна з домішкою ріжків більше 0,5% не придатне для випічки хліба і годівлі тварин.

Заходи захисту:

• очищення насіння від домішок ріжків;

• дотримання чергування культур в сівозмінах;

• глибока зяблева оранка;

• знищення диких злаків на посівах та узбіччах.

 

Фузаріоз зернових колосових

Поширення. В Україні фузаріоз поширений повсюдно, найбільше розповсюдження має в районах з підвищеною вологістю у другій половині вегетації рослин.

Уражує зерно пшениці, ячменю, жита, вівса.

Ознаки зараження насіння. Розрізняють дві форми ураження насіння.

Перша – з очевидними зовнішніми ознаками проявлення: зернівка щупла, легка, зморшкувата, біла, втрачає блиск і скловидність; ендосперм крихкий; боріздка глибока, на поверхні коростинки біло-рожевого кольору.

Насіння може набувати рожевого чи малинового кольору. Грибниця пронизує всю зернівку, іноді спостерігається потемніння зародкового кінця – “чорний зародок”. Такі ознаки на зерні виникають при сильному і ранньому зараженні (у фази молочної і початку воскової стиглості).

Друга форма – прихована ураженість: зерно без зовнішніх ознак інфекції, грибниця тільки в насіннєвій оболонці і перикарпії. Така форма ураженості частіше трапляється при пізньому чи слабкому ранньому інфікуванні.

У вологій камері на зернівках утворюється дуже тонкий, ніжний, пухнастий біло-рожевий наліт грибниці і спороношення гриба.

При мікроскопічному аналізі спори (конідії) мають такий вигляд:

– мікроконідії – одноклітинні або з 1-2 перегородками, овальні, яйцевидні, грушевидні;

– макроконідії – з 3-9 перегородками, серповидні, веретеновидні, різної кривизни та вигнутості.

Ознаки ураження рослин. Фузаріоз колосу легко діагностується у той період вегетації, коли здорове колосся має зелене забарвлення, а уражене колосся, частини колоса, чи окремі нестиглі колоски біліють.

На колоскових лусочках при підвищенні вологості спостерігається блідо-рожевий, помаранчевий, червонуватий наліт спороношення гриба- збудника хвороби.

На початок визрівання зерна рожевий наліт грибниці і конідіального спороношення можна бачити не тільки на колоссі та зернівках, а й у піхвах листків, вузлах та основі стебла.

Розвиток хвороби. Насіння уражується в період від цвітіння до повної стиглості зерна за допомогою спор, що розносяться с поверхні грунту, з уражених рослин та рослинних рештків.

Спори переносяться на колосся вітром, дощем та комахами, проростають за наявності крапельної вологи при температурі +3…+30°С.

Критичним періодом для ураження рослин є фаза цвітіння. При проростанні спор грибниця проникає в колоскові лусочки і зерно. Оптимальними умовами для розвитку патогена є вологість понад 70% і температура вище +15°С. Саме за таких умов на колоссі з’являється наліт грибниці і спороношення. Сформовані конідії викликають подальше перезараження рослин.

В кінці вегетації деякі види фузаріїв формують перитеції (плодові тіла з аскоспорами) у вигляді крапок чорного кольору на колоскових лусочках. Конідії та аскоспори можуть зберігати життєздатність протягом року і за сприятливих умов знову заражати рослини.

Гриби-збудники здатні розвиватись на зерні під час його зберігання у складських приміщеннях чи буртах за умов підвищеної вологості. При цьому внаслідок розвитку грибниці зерно склеюється в щільні грудки.

В процесі життєдіяльності гриби роду Fusarium виділяють отруйні речовини – мікотоксини.

Джерела інфекції. Рослинні рештки, насіння та грунт.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби

– волога тепла погода (температура +28…+30°С, відносна вологість повітря 80-100%) у другій половині вегетаційного періоду. Найбільша шкода від фузаріозу буває при різких змінах вологості повітря.

Шкодочинність. Уражене фузаріозом насіння має знижену енергію проростання і схожість.

Посів таким насінням може спричинити ряд захворювань: фузаріозне ураження сходів – викривлення проростків, загнивання та випади сходів; кореневі гнилі; фузаріозні плямистості листя; фузаріоз колосу.

Внаслідок розвитку фузаріозу зменшується урожай і маса зерен. Зерно уражених рослин буває настільки легким, що під час обмолоту відвівається.

Втрати урожаю від фузаріозу колосу через щуплість, легковагість ураженого зерна можуть досягати 80%;

Сильно уражене зерно стає токсичним (“п’яний хліб”), споживання його може викликати отруєння людей і тварин. При отруєнні спостерігається розлад травлення, блювання, тремтіння, іноді судоми і смерть.

Погіршення товарної якості та посівних властивостей ураженого зерна може відбуватися навіть взимку, під час його зберігання, якщо інфекція розвивається на зерні у сховищах при порушенні режиму вологості.

Заходи захисту. Профілактика та боротьба з фузаріозами зернових колосових базується на поєднанні агротехнічних та хімічних заходів:

• своєчасне збирання, просушка, очистка зерна;

• дотримання сівозмін;

• оптимальні строки сівби;

• обробіток грунту та система удобрення, спрямовані на попередження розвитку фузаріозних кореневих гнилей;

• обприскування посівів фунгіцидами у роки з теплою та дощовою погодою за наявності на посівах фузаріозних кореневих гнилей: фолікур, 25% к.е. (1 л/га); фолікур ВТ, 22,5% к.е. (1,0-1,25 л/га); імпакт, 25% с.к. (0,5 л/га);

• протруювання насіння препаратами системної дії байтан універсал, 19,5% з.п. (2 кг/т); бенлат, 50% з.п. (2-3 кг/т); вітавакс 200, 75% з.п. (2-3 кг/т); вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. (2,5-3 л/т); фундазол, 50% з.п. (2-3 кг/т); фенорам, 70% з.п. (2-3 кг/т); фенорам супер, 70% з.п. (2 кг/т).

Гельмінтоспоріози зернових колосових

Поширення. Повсюдно в агроценозах зернових колосових.

Ознаки зараження насіння. На насінні озимої та ярої пшениці, ячменю, жита – бура пігментація різних відтінків, від світлого до темно-коричневого кольору. Можливе почорніння чи покоричневіння зародкового кінця насінини – “чорний зародок”. Зерно, як правило, щупле, невиповнене.

В умовах вологої камери або при підвищеній вологості у польових умовах на поверхні уражених насінин утворюється густий низький оксамитово-чорний наліт – спороношення гриба.

Грибниця розвивається всередині тканин, на поверхню ураженої насінини виходить тільки конідіальне спороношення.

При мікроскопічному аналізі спори (конідії) мають такий вигляд:

 

 

 

Н. sativum (збудник темно-бурої плямистості) – конідії веретеновидні, прямі чи злегка вигнуті, темно-оливкові, з 2-13 поперечними перегородками, на кінцях заокруглені, проростають тільки крайніми клітинами;

D. gramínea (збудник смугастого гельмінто-споріозу) – конідії майже циліндричні, іноді дещо розширені в основі, звужені на кінці; прямі, рідше зігнуті, на кінцях заокруглені, з 3-6 перегородками, звичайно без перетяжок, спочатку майже незабарвлені, при визріванні оливкові чи жовто-бурі;

 

D. teres (збудник сітчастого гельмінтоспоріозу) – конідії циліндричні, іноді на верхівках звужені, прямі чи злегка вигнуті, з 3-8 перегородками, як правило, з З помітними перетяжками, спочатку незабарвлені, потім зеленувато-бурі чи жовтуваті.

Розвиток хвороби. Ураження насіння збудниками гельмінтоспоріозів відбувається у фази цвітіння – наливу зерна спорами (конідіями і аскоспорами):

Н. sativum, D. teres – тільки шляхом повітряного переносу інфекції від уражених рослин і рослинних решток;

D. gramínea – шляхом повітряної інфекції чи дифузно (поширенням грибниці всередині рослини через судини від уражених проростків і коренів до листя і колосу).

Спори проростають при підвищеній вологості і температурі +6…+40°С. Спори, що знаходяться в грунті, проростають під впливом кореневих виділень злаків.

Грибниця збудників гельмінтоспоріозів розвивається в тканинах рослин міжклітинно. При пізньому ураженні чи у насінні стійких сортів гриб проникає тільки в насіннєву оболонку, а у випадку раннього інфікування та у сприйнятливих сортів часто уражує ендосперм і зародок.

Гриби-збудники можуть зимувати у вигляді конідій та грибниці на пожнивних рештках і зерні. Після перезимівлі часто утворюють перитеції (плодові тіла) з аскоспорами, що навесні можуть бути додатковим джерелом інфекції.

При зберіганні ураженого насіння збудники гельмінтоспоріозів здатні розвиватися у зерні з виділенням отруйних речовин – токсинів.

Джерела інфекції. Насіння, рослинні рештки, грунт. Спори збудників зберігають життєздатність на відкритому повітрі до 1,5 року, стільки ж у грунті при відсутності кореневих виділень рослин-живителів, що стимулюють їх проростання.

Фактори, що сприяють поширенню хвороби. Найбільше ураження насіння відбувається за умов високої температури повітря (вище +24°С) у період цвітіння і підвищеної вологості на початку молочної стиглості.

Шкодочинність. Втрати урожаю від гельмінтоспоріозів відбуваються за рахунок щуплості та легковагості ураженого зерна. Таке зерно фізіологічно недорозвинуте, має знижену енергію проростання і схожість (до 60%).

Посівні властивості ураженого насіння можуть погіршуватись навіть в період його зберігання, особливо при порушенні режиму вологості, внаслідок виділення грибом токсичних речовин.

Посів ураженим насінням призводить до захворювання сходів: побуріння, деформацій, загнивання, загального пригнічення чи навіть до загибелі.

Збудники гельмінтоспоріозів спричиняють також хвороби дорослих рослин – кореневі гнилі і плямистості листя:

– темно-буру плямистість на пшениці і ячмені (збудник Н. sativum);

– смугасту на ячмені, рідше на пшениці, житі, вівсі (збудник D. Gramínea);

– сітчасту на ячмені (збудник D. teres).

Шкодочинність цих хвороб у сприятливі для них роки висока, недобір зерна може сягати 30-40%, не враховуючи великих прихованих втрат внаслідок загибелі сходів до виходу їх на поверхню грунту.

Заходи захисту:

• вирощування стійких сортів;

• дотримання науково обгрунтованих сівозмін і строків сівби;

• внесення повного комплексу мінеральних добрив (NPK) з мікроелементами, особливо з міддю і марганцем;

•знищення пожнивних решток, весняне боронування трав, де ячмінь висівається як покривна культура, з обов’язковим спаленням виволочок на узбіччах доріг;

• протруювання насіння фунгіцидами системної дії байтан універсал, 19,5% з.п. (2 кг/т); берет 050, 5% в.с.к. (З л/т); вітавакс 200, 75% з.п. (З кг/т); вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. (2,5-3 л/т).

Позитивний ефект дає завчасне протруєння (за 1,5-2 місяці до посіву), але так протруюють лише насіння з вологістю 13-14%. При вологості 16% і вище завчасне протруєння може знизити схожість.