Диплодіоз
Поширення. Хвороба найбільш поширена в західних областях України.
Ознаки зараження насіння. Уражені зернини набувають сірого або бурого кольору, легко розкришуються. Проростки з ураженого насіння загнивають.
Розвиток хвороби. На качанах, частіше з нижнього кінця, утворюється білий, м’який ватоподібний наліт грибниці, який іноді охоплює весь качан. Грибниця починає розвиватися з внутрішньої сторони обгорток, що сприяє міцному їх прикріпленню одна до одної. Зовнішня сторона обгорток, стрижень та зернівки також вкриваються білим пухнастим нальотом грибниці.
В подальшому на уражених органах утворюється плодоношення гриба – помітні неозброєним оком чорні випуклі крапки (округлі пікніди). Спори в пікнідах продовгуваті, прямі або вигнуті, дво- чи триклітинні, темно-оливкові, розміром 13-33 х 3-7 мкм.
На стеблі та стеблових піхвах хвороба розвивається переважно на нижніх міжвузлях, які буріють і вкриваються великою кількістю пікнід. Стебло часто вилягає і знизу надломлюється.
Джерелом інфекції є насіння та післязбиральні рештки кукурудзи. На рослинних рештках у грунті гриб зберігається протягом 3-4 років.
Фактори, що сприяють розвитку хвороби: висока температура (+28…+30°С) другої половини літа та рясні дощі (близько 500 мм у липні-вересні).
Шкодочинність. Уражені в сильному ступені качани непридатні для будь-якого використання, а уражені слабше – руйнуються при зберіганні, утворюючи вогнища пліснявіння.
Заходи захисту:
• якісне протруювання зерна перед посівом та видалення з посіву уражених рослин;
• внесення збалансованих доз мінеральних та органічних добрив;
• знищення рослинних решток, глибока осіння оранка;
• просторова ізоляція не менше 1 км від посівів кукурудзи минулого року.
Пліснявіння насіння кукурудзи
Поширення. В Україні пліснявіння насіння кукурудзи зустрічається в усіх районах її вирощування, але найбільшої шкоди завдає в північних областях.
Ознаки зараження насіння. За умов підвищеної вологості на зернівках утворюється наліт грибниці різного забарвлення, в залежності від виду збудників. На зернівках кукурудзи хвороба проявляється головним чином у вигляді пліснявіння трьох типів: сіро-зеленого, темного і рожевого.
Розвиток хвороби. Збудники пліснявіння – гриби з вираженими сапрофітними властивостями, що нерідко беруть участь в процесах розкладання рослинних решток, але при певних умовах можуть переходити на паразитне живлення. Вони заселяють грунти усіх типів.
Гриби уражують насіння у полі під час достигання і збирання кукурудзи, а також при зберіганні зерна і в період проростання його в грунті. Особливо сильно пліснявіння розвивається в умовах підвищеної вологості. Цвільовими грибами заселяється в основному травмоване насіння.
Ушкоджені насінини покриваються грибницею і, залежно від ступеня ураженості, цілком чи частково псуються. Якщо ураження відбувається пізніше, то проросток розвивається дуже ослабленим і дає кволу рослину або гине, не досягнувши поверхні грунту. Уражені рослини погано розвиваються, відстають у рості, листочки жовтіють і, починаючи з нижніх, всихають. Пліснявіння проростаючого насіння може викликатися одночасно кількома різними видами цвільових грибів.
Сіро-зелене пліснявіння
Pénicillium (пеніцил) – наліт жовтувато-зеленувато-сірий, сіро-блакитний, сіро-зелений, темно-зелений. Спори
одноклітинні, шаровидні. іноді еліптичні чи яйцевидні, гладенькі, зібрані в ланцюжки на конідієносцях .
Aspergillus (аспергіл) – наліт зеленкуватий, димчасто-сірий, жовтий до грифельно-оливкового. Спори одноклітинні, шаровидні. іноді еліптичні чи яйцевидні, гладенькі або шипуваті, зібрані в радіальну голівку або мають вигляд колонки.
Botrytis (ботрітіс) – наліт грибниці пухнасто-павутинистий, від димчастого до сіро-оливкового кольору. Конідії овальні, зібрані групами на розгалужених конідіїносцях.
Мисог (мукор) – наліт спочатку світлий, потім набуває сіро-зеленого чи темно-бурого кольору, швидко росте. Спори еліптично-циліндричні, на кінцях заокруглені, нерівнобокі, формуються у голівках, які піднімаються над субстратом і добре помітні неозброєним оком.
Збудники сіро-зеленого пліснявіння починають розвиток при температурі +8°С, a Pénicillium навіть при +2… + 5°С, пригнічуючи інші гриби, які розвиваються на качанах і зернівках.
Темне пліснявіння
Alternaría (альтернарія) – наліт грибниці пухнастий чи повстяний, за кольором спочатку світлий, потім димчасто-сірий, темніючий до оливкового-чорного. Спори булавовидні, оливкові чи чорнувато-бурі з 3-6 поперечними і поздовжніми перегородками, зібрані в ланцюжки, які легко розпадаються.
Cladosporium (кладоспоріум) – грибниця темнозабарвлена. Назовні виходять пучки оливково-чорних конідієносців. Конідії продовгуваті, яйцевидні чи циліндричні, в основному одноклітинні або з 1-5 поперечними перегородками, буруваті чи оливкові, вкриті дрібнощитинною оболонкою (рис.). Розвиток хвороби починається при температурі вище +12°С, оптимум +22…+24°С.
Рожеве пліснявіння
Trichothecium (трихотецій) утворює густий порошистий наліт, що складається із дернинок або подушечок, спочатку білого, а потім яскраво-рожевого кольору.
Конідієносці прості або циліндричні, злегка потовщені у верхівці. Конідії продовгувато-грушовидні з поперечною перегородкою, світлозабарвлені, в масі рожеві, часто зібрані в голівки на поверхні конідієносців.
Інтенсивний розвиток рожевого пліснявіння відмічається при температурі +8…+10°С та вологості качанів 19%, особливо сильно-під час достигання та при збереженні у сховищах з поганою вентиляцією.
Зберігається патоген у вигляді грибниці на уражених органах рослин, а поширюється конідіями.
Шкодочинність. Плісняві гриби в процесі життєдіяльності не тільки використовують живильні речовини зернівок, а і виділяють мікотоксини, що отруюють зародки і паростки насіння. Різко знижується енергія проростання і схожість насіння, воно стає непридатним для сівби. Посів ураженим насінням спричиняє зрідженість сходів та зниження врожаю зеленої маси і зерна.
Зерно, уражене деякими видами пліснявих грибів, не можна використовувати для годівлі тварин і для харчування людей, оскільки ці патогени можуть викликати отруєння та хвороби дихальних шляхів.
Заходи захисту:
• своєчасне збирання урожаю кукурудзи;
• просушка качанів і доведення їх до вологості 16%, зерна-до 13%;
• калібрування насіння;
• зберігання насіння в сухих приміщеннях, які добре вентилюються;
• сівба В оптимальні строки з прикатуванням посівів;
• протруювання насіння вітаваксом 200, 75 %-й з. п. (2 кг/га), вітаваксом 200 ФФ 34 %-й в.с.к. (2,5-3 л/т), максимом, 2,5 %-й т. к. с. (1 л/т).
Бактеріоз зернівок
Поширення. Бактеріоз качанів поширений на посівах кукурудзи в усіх регіонах України, особливо на півдні.
Ознаки зараження насіння. На верхівці зернівок проявляються плями блідо-сірого або коричневого кольору, невеликі (2-3 мм), округлі, вдавлені. Плями обмежені вузькою темно-сірою каймою, яка чітко виділяється на насінні білого кольору, слабкіше – на жовтому. При сильному ступені ураження плями на вигляд зморшкуваті або виразкоподібні.
Розвиток хвороби. Бактерія В. тезегіегісиБ поширена в природі як сапрофіт, але в той же час є збудником бактеріозів. Бактерії – короткі палички із заокругленими кінцями, поодинокі або парні, розміром 0,7-0,9 х 1,6-2,5 мкм, рухливі в поживному середовищі.
Рослини уражуються через пошкодження насіннєвих оболонок зернівок хлібним рудовусим клопом-сліпняком, що є перенощиком цих бактерій. Клопи вносять інфекцію в ранки при пошкодженні зерен своїми хоботками. Переважно уражуються зерна на верхівках качанів, що були нещільно прикриті обгортками.
Проявляється хвороба у фазі молочної і на початку воскової стиглості. Коли зерно починає тверднути, наростання хвороби припиняється.
Джерелом інфекції є грунт, де бактерії живуть як сапрофіти.
Фактори, що сприяють поширенню хвороби:
висока чисельність хлібного сліпняка на посівах кукурудзи та забур’яненість мишієм, що є резерватом цих клопів.
Шкодочинність полягає у погіршенні лежкості качанів та їх швидкому пліснявінні, а також у зниженні посівних властивостей (недорозвиненості, зниженні маси та схожості).
Заходи захисту: калібровка насіння, що сприяє видаленню уражених зернівок, та знешкодження бур’янів у посівах.
Пухирчаста сажка кукурудзи
Поширення. Хвороба поширена повсюдно, де вирощують кукурудзу: у Європі, Азії, Америці, Африці, Австралії. В Україні ця хвороба широко розповсюджена і шкодочинна у районах з нестійким або недостатнім зволоженням.
Ознаки ураження. Гриб уражує усі органи рослини, крім коріння: листя, стебла, міжвузля, листові піхви, качани, волоть, повітряні корені
Проявляється хвороба у вигляді пухирчастих здуттів різної форми і величини – від невеликих до 15 см і більше в діаметрі. Розвиток здуттів починається з блідих, злегка припухлих плям, що швидко збільшуються і за 2-3 тижні перетворюються у великі жовна блідувато-рожевого або зеленувато-жовтого кольору. У нестиглому стані сажкові здуття складаються з сірувато-білої, шаруватої маси, вкритої товстою вологою оболонкою. При достиганні вміст здуття перетворюється на чорно-оливкове скупчення теліоспор гриба.
При мікроскопічному аналізі ідентифікуються теліоспори гриба – шаровидні, 7-12 мкм в діаметрі або еліпсовидні 8-15 х 17-10 мкм, з жовто-бурою, дрібношипуватою оболонкою, у масі оливкового кольору.
Розвиток хвороби. Зараження відбувається на протязі значного періоду вегетації за допомогою теліоспор, які розносяться вітром з пухирів, що лишилися на полі з минулого року і руйнуються при обробітку грунту.
В польових умовах рослини кукурудзи найбільш сприйнятливі до хвороби від фази 4-6 листків до початку молочної стиглості. Більш раннє ураження зустрічається дуже рідко і звичайно закінчується загибеллю проростка; ураження пізніше молочно-воскової стиглості буває незначним.
Спори, проростаючи, проникають у рослини через ніжний епідерміс. Гриб-збудник хвороби здатний уражувати тільки молоді меристематичні тканини. Найчастіше він заражає зону стеблового конусу наростання, внаслідок чого здуття утворюються на стеблі, листках та волоті, а також молоді качани та їх рудименти, що знаходяться в листкових піхвах нижче качанів.
Перші ознаки первинного ураження хворобою проявляються на молодому листі і піхвах, починаючи з фази сходів. У фазу 5-8 пари листків уражуються листові піхви та стебла, потім – волоть, на початку цвітіння – качани.
Маса зрілих теліоспор, що розпилюється з тріщин пухирів, спричиняє повторне зараження рослин. Кількість таких повторних циклів залежить від погодних умов. За період вегетації рослин гриб може утворювати 3-5 генерацій.
Гриб дифузно не поширюється по рослині, тому кожне утворене здуття є місцем її зараження.
Проростають теліоспори за наявності краплинної вологи протягом кількох годин. Оптимальною температурою для проростання спор гриба є + 23… 25° С.
Джерела інфекції. Теліоспори у грунті в незруйнованих сажкових жовнах, рідко на насінні.
Шкодочинність. Полягає у загибелі уражених молодих рослин, безплідності качанів за умов раннього їх зараження, а також у значному недоборі урожаю внаслідок ураження різних органів рослин. На величину втрат урожаю впливає кількість та розмір пухирів на одній рослині. Пухирі великих розмірів спричиняють втрати близько 60% і більше, середньої величини -25%, невеликі -10%.
Щодо токсичності пухирчастої сажки, вважається, що молоді жовна з щільною м’якоттю не отруйні, а нарости зі сформованою споровою масою такі ж отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин ні у свіжому вигляді, ні у вигляді силосу.
Прогноз розвитку хвороби. На ступінь розвитку пухирчастої сажки дуже впливають фактори погоди. Висока температура і умови, коли періоди достатньої вологи чергуються з нестачею її, більш сприятливі для розвитку пухирчастої сажки, ніж умови систематичного достатнього зволоження. В роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато, але тривалі посухи несприятливі для її розвитку. Ураженість рослин завжди більша при низькій (40% і нижче) чи високій (80% і вище) вологості грунту, ніж при оптимальній (60%).
Розвиток хвороби також залежить від цілісності оболонок жовен при перезимівлі в полі: спори у незруйнованих жовнах дуже стійкі проти несприятливих осінніх та зимових умов, а у розпорошеному стані швидко гинуть.
Поширенню пухирчастої сажки сприяють також пошкодження рослин шведською мухою та іншими комахами.
Заходи захисту. Створення і застосування стійких гібридів кукурудзи є найбільш радикальним і економічно ефективним методом боротьби з пухирчастою сажкою. Високою стійкістю до пухирчастої сажки характеризуються гібриди Харківський 195 МВ, Харківський 294 МВ, Харківський 295 МВ, Харківський 311 МВ, Харківський 325 МВ, Харківський 340 МВ селекції Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва.
На сучасному етапі розвитку інтенсивного землеробства важлива роль належить також агротехнічним прийомам, спрямованим на різке зменшення резервації інфекції і підвищення стійкості рослин проти хвороби.
Боротьба з цим захворюванням полягає головним чином у знищенні джерел інфекції, а також у створенні умов, які підвищують опір рослинного організму проти хвороби. До таких заходів належать агротехнічні прийоми:
•правильне чергування культур у сівозмінах, посіви кукурудзи на насіння не повинні перевищувати 25-30% площі;
•сівба гібридним насінням першого покоління та добір здорового насіннєвого матеріалу;
•використання добрив;
•оптимальні строки сівби;
•збирання кукурудзи комбайном;
•очищення поля від післязбиральних решток і осіння оранка.
Застосування хімічних заходів захисту рослин лише частково знижує шкодочинність цієї хвороби, підвищуючи при цьому і без того високе пестицидне навантаження на грунт, але запобігає поширенню хвороби з насінням у райони, де вона відсутня або зустрічається рідко.
Протруювання насіння здійснюється препаратами: вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. (2,5-3,0 л/т); вітавакс 200, 75% з.п. (2,0 кг/т); максим, 2,5% т.к.с. (1 л/т).
