Соя є однією з найдавніших культурних рослин, вирощуваних для їжі, а також одним з основних елементів азіатської кухні. Про неї є згадки в найперших літературних джерелах Стародавнього Китаю (3-4 тисяч років тому). У V столітті до н.е. в стародавній китайській книзі «Матерія медика» соя згадується як одна з п’яти чарівних та лікарських рослин. Деякі вчені припускають ще більш раннє «окультурення» сої – 6-7 тисяч років тому. Перші документальні знахідки, тобто сліди зберігання і переробки сої відносять до 11 ст до н.е. Трохи пізніше соя поширилася в сусідніх країнах – головним чином в Кореї та Японії. Перші посіви сої проводилися в місцях її дикого існування в Манчжурії. Обробляти ж корисну азіатську культуру в Європі почали лише в 1885 році у Франції. У 1898 році дослідні зразки сої потрапили і в Північну Америку.

 

Значення Жодна рослина в світі не виробляє стільки білка і жиру, скільки дає соя, жодна рослина в світі не може змагатися з нею за кількістю вироблюваних продуктів. Вміст білка в насінні сої в середньому 38-42%. Соєвий білок за своїм складом і біологічною цінністю перевершує білки всіх культур і є рівноцінною заміною білка м’яса і риби, він легко засвоюється, низькокалорійний. Він володіє збалансованим амінокислотним складом (виняток становить метіонін, який у цьому випадку є дефіцитною амінокислотою) і містить велику кількість лізину, лейцину, аргініну, глутамінової та аспаргиновой кислот. За кількістю жиру в насінні (18-22%) соя поряд з соняшником, рапсом і льоном вважається одним з провідних олійних рослин світу. Близько 30% виробленого у світі рослинного масла припадає на соєве, а із застосовуваних у кулінарії воно становить близько 80%. З усіх рослинних масел соєве має найвищу біологічну активність і засвоюється організмом на 98%. За поживністю і засвоюваності воно близьке до соняшниковій олії і мало поступається коров’ячому. Якщо порівняти з м’ясом, то в одному кілограмі яловичини міститься 145 грамів білків і 135 грамів жиру, а в кілограмі соєвого насіння – 400 і 200 грамів відповідно.

Біологічні особливості Соя належить до сімейства бобових культур. Це однорічна трав’яниста рослина з широкими трійчастим листям, досить міцним стеблом, заввишки 50-200 м, на якому формуються, як правило, 1-3 гілки. Залежно від генетичних особливостей сорту і умов вирощування тривалість вегетаційного періоду становить 50-150 днів. Росте повільніше, ніж більшість бобових культур. Для її росту потрібно більше тепла (сума ефективних температур 1700-3000°С) і 3-5 місяців для повного дозрівання. Соя самозапилюється. Але може мати місце і перехресне запилення деякими дрібними комахами. Цвітіння починається зазвичай на головному стеблі знизу або з середини і триває 15-45 днів залежно від сорту. Плід сої являє собою біб, розміри насіння варіюються від дуже дрібних, маса 1000 насінин 60-100 г, до дуже великих (понад 310 г) з переважанням насіння середнього розміру – 150-199 м

Для чого потрібне розуміння стадій, фаз, етапів органогенезу рослини сої?
Передусім, це можливість здійснювати якісний моніторинг посівів для отримання інформації та прийняття подальших рішень щодо здійснення агротехнічних заходів: планування проведення позакореневих підживлень культури, обробок гербіцидами, фунгіцидами, інсектицидами, та вчасного якісного збирання урожаю насіння. Розвиток (етапи органогенезу) рослин сої у міжнародній класифікації поділяють на вегетативні стадії, вони на схемах позначаються зазвичай літерою V (VE, VC, V1, V2, V3, Vn), та репродуктивні стадії на схемах позначаються літерою R (R1, R2, R3… R8).
VE, VC, V1, V2, V3, Vn – вегетативні стадії, протягом яких формується основна вегетативна маса рослин та закладаються репродуктивні органи.

 

Вимоги до умов вирощування

Грунт: Вимоги рослини сої до ґрунтів відносно невисокі. Її можна вирощувати практично на всіх типах ґрунтів за умови, щоб вони не були кислими. Рослини сої не переносять тривалого підтоплення (більш 3-х днів), засолення і кислотності рН < 5,5. Такий показник кислотності призводить до зниження доступності елементів живлення, зокрема Р, Са, Mg, Mo, і також негативно впливає на інтенсивність розвитку кореневої системи сої. Втрачається ефективність інокуляції та використання мінеральних добрив. Ідеальним для вирощування є оптимально аеровані ґрунти з показником рН 6,0-7,0.

Волога: Соя – середньо стійка до посухи рослина, тому протягом вегетації її потреба в волозі неоднакова. Транспіраційний коефіцієнт сої – 520 – 600. Тому високий врожай вона дає за вологістю ґрунту 75-80% НВ, добре витримуючи повітряну засуху. Сумарне водоспоживання води рослинами сої становить 3000-5500 м3/га, а коефіцієнт водоспоживання – 150-300 м3 на 1 ц зерна.

Для проростання насіння, яке поглинає не менше 160% води від власної маси, потрібен 30мм запас вологи в ґрунтів в 20-сантиметровому шарі. На початку вегетації, під час інтенсивного розвитку кореневої системи, коли відбувається уповільнений ріст її вегетативної маси, випаровування вологи рослинами не значне, вони краще переносять посуху. Від сходів до цвітіння спостерігається менша потреба у волозі. Найінтенсивніше водоспоживання відзначається у фазу цвітіння і формування бобів. Протягом цього періоду соя може використати до 70% від усього споживання вологи за весь вегетаційний період. Нестача вологи у цей період може призвести до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшенням маси 1000 насінин і, як наслідок, втрат врожаю. Соя негативно реагує на повітряну засуху, особливо в період цвітіння і утворення бобів. За дуже низької вологості в цей період на рослинах не утворюються нові і відбуваються скидання бобів, навіть сформованих раніше.

Аерація: Соя вимоглива до наявності повітря в грунті. Оптимальна щільність ґрунту для оптимальної аерації і нормального розвитку кореневої системи сої становить 1,10-1,25 г/см3.Повітря  необхідне не тільки для дихання коренів, але і для активної життєдіяльності бульбочкових азотфіксуючих бактерій, що відносяться до аеробних організмів. Мінімальний (критичний) вміст повітря в ґрунті становить 9% від обсягу, води – 15%.

Світло: Соя реагує на тривалість світлового періоду, швидше зацвітає і дозріває при короткому дні. Дефіцит освітлення подовжує стебла, черешки листя, призводить до втрати здатності утворювати бічні пагони і боби або обпадання раніше утворилися в нижній частині рослини.

Тепло: Соя – теплолюбива рослина. Насіння сої має здатність до проростання за температури 6-10°С, проте за таких умов сходи з’являються через 25-30 днів., за температури 14-16° С – через 7-8 днів, за 20-22° С – через 4-5 днів, що свідчить про пряму залежність появи сходів від температури. Різкий підйом середньодобової на початку вегетації до більш ніж 25°С призводить до призупинення росту, а температура близько 32-35°С негативно впливає на розвиток рослин та утворення бульбачок. Оптимальною температурою для вегетації є 18-22°С, формування репродуктивних органів – 18-20° С, цвітіння – 22-26°С, формування бобів – 20-23°С і дозрівання – 18-20°С. Рослини сої навесні легко переносять зниження температури до – 2,5°С.

Групи стиглості сої Соя – теплолюбна бобова рослина яскраво вираженого короткого дня (початок вегетації при температурі не нижче +10°С). Любить теплий день і теплу ніч, ідеальний інтервал температур для вегетації – від максимуму (вдень) +32°С до мінімуму (вночі) +22°С. Для продуктивності дуже важлива довжина світлового дня, ідеальне співвідношення: 12 год день – 12 год ніч. В залежності від довжини дня, тепло і вологозабезпеченості регіону сорти сої будуть по різному розвиватися і створювати урожай. При ранньому терміні посіву можливий посів пізньостиглої групи, при пізньому посіві, тільки висів ранньостиглих сортів районованих в кожному конкретному регіоні.

Календарна дата посіву не гарантує наявність оптимальних умов для проростання насіння і розвитку рослин. Доволі часто звучить це питання від господарників, і воно дійсно актуальне, адже правильний вибір строків посіву – одна зі складових майбутнього урожаю.Відповідь доволі проста: рання весна – ранні строки посіву, але при цьому важливо враховувати оптимальну температуру ґрунту.Спочатку висіваємо пізні, середньопізні і середньостиглі, а середньо- та ранньостиглі сорти наприкінці оптимальних строків посіву, це особливо стосується великих господарств зі значними посівними площами.При виборі строків посіву сої необхідно в першу чергу враховувати температуру на глибині 10 см. Соя здатна проростати за мінімальної температури 6-7С, оптимальними для неї є показники 12-14?С на глибині 10 смПосів сої в холодний ґрунт загрожує зменшенням схожості, що призводить до затримки у появі сходів та збільшення ризику ураження хворобами насіння.Отже при виборі строків посіву в першу чергу важливо орієнтуватись на температуруТемпература ґрунту 12,7-15,5°С, наявність вологи на глибині загортання насіння повинні забезпечувати схожість насіння протягом 5-7 днів. Насіння, які довгий час знаходяться в грунті (9 днів і довше) і не можуть прорости, сильніше уражуються шкідниками та гинуть. Важкі запливаючі грунти не підходять для вирощування сої, так як створюють механічний бар’єр для проростання насіння (ґрунтова кірка), перешкоджають надходженню повітря, що призводить до порушення функціонування кореневої системи сої та загибелі азотфіксуючих бактерій.

Глибину загортання насінняЯк рослина дводольна, яка повинна винести на поверхню грунту дві сім’ядолі, соя дуже чутлива до глибини  загортання.Важливо не посіяти глибше, ніж потрібно. Звичайна глибина загортання насіння 3-4 см, але може варіюватися залежно від умов. Наприклад, крупносім’янні сорти сої можуть проростати з більшої глибини, ніж дрібносім’яні. Якщо в грунті мало вологи або грунт піщаний, глибину загортання збільшують до 5-6 см.

Густота стояння рослин  сої

Густота стояння рослин може варіюватись від 450 000 до 900 000 рослин на 1га

Ультраранні сорти (до90днів) – 800-900 тис. шт./га
Ранньостиглі сорти (91-105днів) – 700-750 тис. шт./га
Середньоранні (106 – 125 днів) – 550-600 тис. шт./га
Середньостиглі (126 – 135 днів) – 450-500 тис. шт./га
Пізньостиглі (140 – 159 днів) – 350-500 тис. шт./ганасіння.  залежно від ширини міжрядь, умов середовища і архітектоніки сорту. Завищена норма висіву призводить до вилягання рослин, розвитку захворювань. Зниження норма висіву призводить до збільшення засміченості посіву, але краще розгалуження і зниження вилягання. Тип грунту, вологозабезпеченість грунту за період вегетації також впливають на визначення густоти планованого стеблостою.

 Вибір ширини міжрядь

Поперше це – грунтово-кліматичні умови, термін посіву, сортові особливості, контроль над бур’янами. Основне правило до початку цвітіння соя повинна повністю закрити міжряддя.

 Обробка бактеріями

Характерною особливістю сої є здатність рослин до автотрофного азотного живлення за допомогою симбіозу з бульбочкових азотфіксуючих бактерій – ризобіями. Вона може задовільняти себе на 50-75% потреби в азоті біологічним шляхом, зберігаючи запаси його мінеральних форм у ґрунті і залишаючи після збираннядобре розвинену кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту ( 60-80 кг/га), поліпшенню структури та родючості ґрунту. Без наявності азотфіксуючих бактерій (ризобій) вона не може виконувати функцію бобової рослини по засвоєнню атмосферного азоту. При відсутності в ґрунтах ризобій не відбувається заселення ними сої та сімбіозний процес не функціонує. На коренях сої не можуть розвиватися бактерії інших бобових культур (гороху, люцерни), тому для неї необхідна наявність тільки своїх специфічних штамбів. Для нормального функціонування сімбіотрофного процесу необхідна обробка насіння ризобактеріями:

1. Іннокуляція – перед посівом. Цей агрозахід, забезпечує збільшення врожаю сої – 0,2-0,5 т/га.

2. Протруєння насіння проводять, як правило, в день посіву, разом з протруєнням здійснюють обробку інокулянтами та мікроелементами. Проте  обробку насіння інокулянтом сьгогдні можна проводити навіть за 90 днів до посіву, використовуючи високоефективні інокулянти, наприклад, від компаній: LageyCia. S.A,Уругвай та  BASF (Becker Underwood) Великобританія.
Препарати Агрібактер та ХайКот® Супер – рідкі стрильні інокулянти з максимальним титром бактерій Brayrhizobium Japonicum на 1 грам продукту 1х1010, вони мають найбільшу концентрацію та найдовший серед усіх відомих інокулянтів термін життєздатності бактерій на обробленому насінні – 90 днів. При обробці цими  інокулянтами можливе одночасне нанесення на насіння і протруйника, але висівати таке на сіння потрібно протягом наступних 45 днів.

 

Формування бульбочкових

Бульбочкові бактерії – бактерії роду лат. «Rhizobium» які здатні зв’язувати неорганічний, атмосферний азот, продукуючи органічні азотвмісні речовини. Бульбочкові бактерії, що мешкають в коренях бобових рослин, є симбіонтами. Сформувавши бульби на коренях, бобові рослини набувають здатність засвоювати атмосферний азот, економно використовувати запаси азоту в ґрунті, а також заповнювати їх за рахунок накопичення азоту в коренях і надземних рослинних рештках. Бульбочки виникають при заселенні молодих кореневих волосків бобовими бактеріями «Rhizobium» (іннокуляція). Бактерії проростають у вигляді нитки, які проникають крізь стінки епідермісу в кору кореня. У місці локалізації бактерій на корені рослини господаря утворюються бульби, в яких бактерії швидко розмножуються і розташовуються в цитоплазмі рослинних клітин. Бактерії, що знаходяться в бульбочці, синтезують ферментну систему з нітрогеназною активністю, що відновлює молекулярний азот до аміаку. Молоді кореневі волоски виділяють живильні речовини (цукор, амінокислоти), які бактерії переробляють в ауксин. Ауксин сприяє викривленню кореневого волоска та захопленню бульбочкових бактерій.

На формування бульбочок у бобових рослин великий вплив робить вуглеводний обмін рослин, який визначається низкою факторів: фотосинтезом, наявністю в середовищі вуглекислого газу, фізіологічними особливостями рослин. Поліпшення вуглеводного харчування сприятливо позначається на інокуляціонному процесі та азотонакопленіі. Судинна система бульбочки забезпечує зв’язок між бактеріями і рослиною господарем. За судинного пучка транспортуються живильні речовини і продукти обміну. Судинна система розвивається рано і функціонує тривалий час. Рожеве забарвлення визначається наявністю в бульбочках пігменту, за хімічним складом близько до гемоглобіну крові. У зв’язку з цим пігмент називається леггемоглобін (легоглобіном) – гемоглобіном «Leguminosae». У однорічних бобових рослин до кінця вегетаційного періоду, коли закінчується процес азотфіксації, червоний пігмент переходить в зелений. Очікуваний результат, нагромадження азоту ( 60-80 кг/га), збільшення врожаю сої – 0,3-0,8 т/га. При цьому зростає вміст білка в насінні на 1,5-3,5%.

Тип сівалки

Вибір сівалки – важливе питання. З насінням сої, у якої сім’ядолі укладені в досить неміцну оболонку, слід ставитися дбайливіше, ніж з іншим насінням. При використанні пневматичних сівалок існує висока небезпека пошкодження зерна, так як при транспортуванні його повітрям на великі відстані (3-5м) воно найчастіше травмується, оболонка при цьому порушується або взагалі руйнується і через це можна зовсім не одержати сходи, або ж отримати їх зрідженими, оскільки в утворені тріщини в холодному грунті легко проникають різні збудники хвороб. Для посівів сої потрібні сівалки точного висіву і  дисковий сошник з опорними катками, які не дозволяють висіяти насіння глибше, ніж треба Насіння сої також не любить шнековою подачі, шнеки його травмують.

В які терміни допустимо застосування гербіцидів?

Соя найбільш стійка до гербіцидів проти дводольних бур’янів у фазі 1-3 трійчастий лист. У фазу бутонізації (4-5 лист) різко збільшується чутливість сої до гербіцидів, що є найбільш пізнім допустимим періодом застосування гербіцидів. При цьому сповільнюється обмін речовин культурних рослин, гальмується ріст, порушується процес формування бульбочок (бактерії харчуються виділеннями коренів рослин і дуже чутливі до впливу гербіцидів).

Для зниження негативного впливу гербіцидів на фізіологічні процеси рослин обов’язковим прийомом є суміщення обробки із застосуванням антистресових препаратів (Амінокат 30, Нутрівант Плюс). Застосування протизлакових гербіцидів на сої менш шкідливо, ніж проти дводольних бур’янів, але під час генеративної стадії порушує процес цвітіння сої, знижує продуктивність рослин.

Вплив агротехніки на ураження рослин захворюваннями.  Якщо висіяти сою дуже рано і в холодний грунт, то період від посіву до сходів збільшиться, що спровокує поразку насіння збудниками хвороб, може відбутися загнивання насіння. Тому найчастіше хвороби проявляються саме на ранніх посівах. З іншого боку, запізнення зі збиранням може спричинити за собою ураження  насіння пліснявими грибами. У вологі роки хвороби сильно проявляються на пізньостиглих сортах, строки збирання яких відсуваються на жовтень листопад.

Вплив агротехніки на ураження рослин шкідниками

Сою пошкоджують багато видів шкідників на всіх етапах органогенезу, але істотні збитки можуть завдати  акацієва вогнівка, листогризучі гусениці метеликів, павутинні кліщі. Більше ураження посівів сої шкідниками спостерігається в посушливі роки при високій температурі повітря.

Збалансоване мінеральне живлення – основа максимальної продуктивності

На формування 1 т зерна соя витрачає в середньому 88 кг азоту, 28 кг фосфору і 36 кг кальцію. Отже, враховуючи потреби сої в елементах живлення, дози і співвідношення мінеральних добрив визначають, виходячи з наявності поживних речовин у грунті, її механічного складу і запланованого рівня врожайності. На початкових фазах росту сої від фази появи сходів до гілкування рослинам найбільш потрібен фосфор, який безпосередньо впливає на закладання генеративних органів. Фосфор позитивно впливає на ефективність інокуляції та розвиток бульбачок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом в критичні періоди розвитку рослини.
При визначенні доз азотних добрив слід враховувати, що в середньому 60% своїх потреб в азоті рослини сої задовольняють за рахунок його фіксації з повітря бульбочкових бактерій (від 40 до 180 кг га). До фази цвітіння- бобоутворення (R1-R3) соя споживає переважно нітратний азот з грунту, і тільки після стадії R3, збільшується частка споживання азоту, фіксованого з повітря бактеріями і перевищує частку нітратного. Тому забезпечення рослини доступним азотом на ранніх стадіях необхідно для максимальної реалізації генетичного потенціалу рослин. Вченими встановлено, що підвищення вмісту азоту в ґрунті при оптимальному фосфорно-калійному живленні не перешкоджає симбіозу рослин і бульбочкових бактерій. При оптимальному вмісті азоту, але дефіциті фосфору (порушення балансу N: P) проникнення бактерій в корінь відбувається, але бульби не утворюються. До початку цвітіння рослини сої засвоюють калію маже в 1,5 рази більше ніж азоту, і в 1,8 рази більше, ніж фосфору. Найбільше калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу зерна. При дефіциті калію скорочується флоемний потік цукрів до коріння, що також уповільнює формування бульбочок і фіксацію азоту з повітря. До початку активної азотфіксації рослини сої, потребують збалансоване мінеральне живлення, що дозволяє розвивати потужну кореневу систему і надземну біомасу, сприяє максимальному формуванню елементів структури врожаю при будь-яких грунтово-кліматичних умовах у зв’язку з виконанням завдань кожного органу рослини. Баланс елементів живлення на кожному етапі розвитку підвищує імунний статус рослин, покращує процеси обміну речовин, програмуючи рослину на розкриття генетичного потенціалу. Міцні рослини в меншій мірі схильні до захворювань і ураження шкідниками, що знижує пестицидне навантаження на зернобобові культури, надаючи позитивну дію на якість врожаю.

МІКРОЕЛЕМЕНТИ

Дефіцит мікроелементів призводить до зниження врожайності, збільшує ризики ураження рослин сої хворобами, призводить до втрати якості насіння.
Важливою передумовою ефективної азотофікації є збалансоване живлення рослини сої та забезпечення їх мікроелементами.
Бор, молібден, кобальт, сірка, марганець – їх збалансований та правильний підбір в позакореневому підживленні є гарантією гарного урожаю. Внесення бору та інших мікроелементів обов’язково проводити на кислих (рН < 5,5) і лужних (рН > 7,5) ґрунтах через ускладнену їх доступність до рослин.
Бор відіграє важливу роль у поділі клітин та утворенні клітинних стінок, тому він важливий протягом всього вегетаційного періоду. Впливає на кількість квіток та плодів, забезпечує достигання насіння. Бере участь у транспорті азоту та продуктів асиміляції в рослині. При дефіциті бору в бульбочкових не формуються судинні пучки і порушується формування бактероідної тканини, спостерігається порушення процесу цвітіння, скидання квіток і бобів.
Молібденспоживається рослинами у формі іонів молібдату (МоО4). Він необхідний для синтезу леггемоглобін, перетворення іонів нітрату в амоній всередині рослини до того, як він включається до складу амінокислот. Також він використовується у фіксації азоту для розриву потрійних зв’язків атмосферного азоту. При низькому рівні рН молібден стає менш доступним і для проблем дефіциту використовується внесення вапна або кальцієвої селітри для підняття рівня рН. Обробка насіння і листкові підживлення молібденом здатні підвищити винос молібдену з грунту і призначаються за результатами діагностики грунту і рослин. Він  сприяє росту кореневої системи на ранніх етапах розвитку, прискорює розвиток і стимулює активність бульбочкових бактерій, що важливо для подальшої фіксації азоту, бере участь у фосфорному та азотному обміні, у процесі фотосинтезу. Молібден зосереджується в наростаючих частинах рослини, де відбувається інтенсивний поділ клітин, а потім потрапляє до насіння.
Фермент нітрогенеза, який бере участь у процесі азотофікації, також в своєму складі містить молібден.
Соя чудово реагує на внесення добрив на основі молібдену. Традиційно найчастіше його застосовують піл час передпосівної обробки насіння (на 1 ц насіння сої – 30-50 г молібденово-кислого амонію (50% Мо).
При позакореневому підживленні в період бутонізації – початку цвітіння норма внесення становить 200 г/га.
Кобальт безпосередньо бере участь у процесах засвоєння азоту з повітря, оскільки концентрується у самих бульбочках, де сприяє розмноженню бульбочкових бактерій. Використовується при позакореневому підживленні та внесенні безпосередньо в ґрунт.

Стрес – це порушення балансу мінерального живлення. Потенційна продуктивність сої 5,0-6,0 т/га, проте на практиці далеко не завжди вдається отримати таку врожайність. Одна з основних перешкод – вплив умов вирощування, які часто створюють стрес для рослин і лімітують ріст урожайності.

Як стрес впливає на продуктивність рослин?

1.Порушуєтся гормональний баланс. Гормони керують всіма біохімічними процесами. Вони визначають, які продукти (речовини) потрібно виробляти, їх кількість і напрямок пересування (які частини будуть рости: коріння, пагони або плоди).

Основні гормони, що впливають на ріст і розвиток рослин:

Ауксин – виробляється в точці росту, впливає на переміщення продуктів фотосинтезу (ПФ) по флоемі, стимулюючи розвиток  коренів, та плодів.

Цитокинин – утворюється в точці росту коренів, посилює ріст вегетативної частини рослин, продовжує життєздатність (молодість) рослини.

Гібберіллін – визначає кількість ПФ, переміщених в клітку. Впливає на ріст клітин і їх розміри.

Абсцизова кислота – перевантажує ПФ з клітин в нові клітини.

Етилен (гормон старості) – посилює активність кожного гормону, який домінує в клітці, стимулює цвітіння і дозрівання плодів, при впливі стресових факторів сприяє скиданню квіток і бобів, завершення вегетативного росту, прискорення дозрівання, зниження врожайності та якості насіння. Змінюються фізіолого-біохімічні процеси в клітинах (зниження вироблення продуктів фотосинтезу, енергії для хімічних перетворень).

Руйнуються органели клітини (хлоропласти, мітохондрії), накопичуються токсичні продукти розпаду (аміак та ін.), Що викликають підкислення рН клітинного соку і зниження резистентності до захворювань і шкідників.

Відмирають листя і коріння, формується низький урожай, відбувається втрата якості продукції.

Доступність елементів живлення в грунті.

Валові запаси елементів живлення в грунті визначається її походженням і залежать від мінералогічного складу материнської породи. Доступність елементів живлення для рослин визначається вмістом розчинних форм елементів живлення.

Фактори, що впливають на доступність елементів для живлення рослин:

1. Реакція ґрунтового розчину. Зниження доступності елементів при певній реакції ґрунтового розчину: освіта нерозчинних сполук, зниження або збільшення рухливості елементів (повільне пересування або вимивання), збільшення конкуренції з іншими іонами.

2. Взаємовплив елементів живлення. Співвідношення елементів живлення в ґрунтовому розчині впливає на споживання їх рослинами. Надлишок одних елементів викликає або посилення поглинання інших (синергізм) або зниження (антагонізм).

Наприклад, надлишок азоту в ґрунті викликає дефіцит калію для живлення рослин, надлишок кальцію – дефіцит фосфору, магнію, надлишок сірки – перешкоджає поглинанню молібдену та ін. Прикладами синергізму іонів є зв’язки Са-В, P-Cu, Fe-Mn та ін. Комбіноване внесення фосфору до 35 кг/га і сірки до 40 кг/га дає ефект синергізму. Однак сумісне внесення P і S в дозі 52,2 кг/га дає ефект антагонізму на ріст рослин.

3. Вологість грунту. При збільшенні вологості грунту відбувається вивільнення К з кристалічної решітки мінералів, збільшується доступність Mn, Al, Fe через перехід елементів з двовалентного в тривалентний стан. При дефіцитові вологи відбуваються зворотні процеси. Особливо соя та інші бобові відчувають дефіцит Mn в умовах посухи. Зниження доступності елементів живлення в грунті призводять до порушення фізіологічних реакцій, дисбалансу фітогормонів та зниження продуктивності рослин.

Кислотність грунту. Підвищена кислотність грунту негативно позначається на зростанні зернобобових культур за рахунок зменшення доступності ряду макро – (Cа, Mg) і мікроелементів (Mo), і навпаки, збільшення розчинності токсичних сполук Mn, Al, Fe, B та ін., А також погіршення фізичних властивостей грунту.

Грунтове засолення Соя належить до средньосолестійких культур  і витримує засолення лише до середнього рівня (0,25-0,3% або 0,5-0,6 мСм/м2). Висока концентрація легкорозчинних солей в шарі землі призводить до зниження продуктивності рослин від 30 до 100% і навіть повної загибелі посіву.

В умовах засолення. Погіршується доступність елементів живлення (конкуренція К: Na, зниження рухомих форм P, Fe, Cu, Zn) Знижується поглинальна здатність коренів («фізіологічна посуха», зменшення споживання елементів живлення) Відбувається відмирання кореневих волосків та гальмування росту рослин, відмирання листя (захисний механізм рослини). Відзначається слабкий розвиток або загибель бульбочкових бактерій. Сольовий стрес призводить до збільшення вироблення етилену і зниженню ауксина і цитокинина. Рослина намагається швидше завершити цикл розвитку, формує мало генеративних органів або абортують квітки і боби, утворює щупле зерно залежно від сили стресу. Якщо у ґрунтовому комплексі міститься понад 15% катіонів Na + від ємності поглинання, то є солонуватість.

Дефіцит вологи Коефіцієнт транспірації сої в період від появи сходів до розгалуження дорівнює 915, а потім різко зменшується: у період розгалуження початку цвітіння він дорівнює 457, а в період початку цвітіння – утворення бобів – 239. У період формування насіння – дозрівання він знову збільшується до 989 . Дисбаланс між споживанням води корінням і втратою води при диханні є причиною в’янення рослин. Під час посухи соя захищає себе від втрат води шляхом закриття продихів (відкриті пори на поверхні листа). Закриття пор допомагає рослині уникнути швидкої дегідратації, однак, також і не дає рослині здійснювати обмін вуглекислого газу і кисню між внутрішніми тканинами рослини і атмосферним повітрям.

Закриття пор також зупиняє або сильно уповільнює потік води всередині рослини, знижуючи споживання елементів живлення. Під час зниженні споживання елементів живлення рослиною виникає дефіцит – «прихований голод». Вирощування сої найбільш ефективно, коли:

– Випадає 300-350 мм опадів.

– Відносна вологість повітря становить 70-75%.

Грунтову посуху вона переносить гірше, ніж повітряну. При низькій вологості повітря не утворюються або скидаються наявні боби. Дисбаланс елементів живлення (надлишок азоту, дефіцит фосфору, калію, а також мікроелементів (B, Mn, Zn, Cu) знижує посухостійкість рослин.

Пестицидний стрес Більшість хімічних засобів захисту є досить токсичними речовинами. Крім своєї основної функції (захист рослин від бур’янів, шкідників і хвороб) вони надають стресовий вплив та захищає культуру. Особливо помітний вплив гербіцидів, які, незважаючи на їх селективність, змінюють фізіологічні процеси культурних рослин. Спільно з ЗЗР або відразу після обробки необхідно застосовувати антистресові препарати – Амінокат  30-%, 0,5 л/га.

Температурний режим Температура грунту, має прямий вплив на діяльність кореневої системи, поглинання елементів живлення, грає велику роль в біологічних і хімічних процесах, які визначають напрям і швидкість перетворення поживних речовин у грунті. Посилення життєдіяльності мікроорганізмів, використання азоту і фосфору зростає з підвищенням температури грунту. Надходження в рослини азоту і фосфору при температурі грунту 5 ° С майже в 3 рази менше, ніж при температурі 20 ° С. Засвоєння амонійного азоту (NH4 +) може відбуватися при більш низьких температурах, ніж нітратного (NO3-). Споживання фосфіти (PO3) можливе при температурах, коли фосфат (PO4-) вже не засвоюється. Широке застосування добрив і засобів боротьби з шкідниками та хворобами рослин викликає необхідність врахування температури грунту для найбільш ефективного їх використання.

Висока температура Висока температура викликає ушкодження мембран і білків. Білки-ферменти денатурірують при різній температурі, як правило, вище 40-45°С. Денатурація ферментів призводить до порушення узгодженості процесів обміну. Накопичуються розчинні азотисті сполуки та інші токсичні проміжні продукти обміну, в результаті чого відбувається загибель клітин. Висока температура гальмує як фотосинтез, так і дихання. Зменшується спряженість енергетичних процесів. Особливо чутливий до підвищеної температури фотосинтез. Депресія цього процесу зазвичай починається вже при +35.. + 40°С. При підвищених температурах зменшується активність фітогормонів. Різко падає активність гиббереллінів, знижується вміст ауксинів, що є однією з причин гальмування ростових процесів, скидання бобів, зниження числа зерен в бобах. Водний дефіцит збільшує несприятливу дію підвищених температур. Термостійкість рослин пов’язана з пристосуваннями, спрямованими на зменшення освітленості шляхом згортання листя або зменшення їх величини, синтезом більш стійких білків, збільшенням вмісту осмотично активних речовин (цукрів, амінокислот), органічних кислот, що зв’язують аміак. Мінеральне живлення впливає на адаптацію рослин до високих температур, регулюючи товщину клітинних стінок, вміст вільної та зв’язаної води (в’язкість клітинного соку), відкриття продихів, гормональний баланс рослин. Як превентивний захід застосування Келік К-Si, 0,5-1,0 л/га, Келік Са-В, 0,5 л/га, Атланті, 1,0 л/га, Келкат В, 0, 5 кг/га, Нутрівант Плюс (0-20-33 + 1MgO + 7,5S + 1,5B); для зниження наслідків стресу – Амінокат 10-%, 0,5 л/га, Райкат Розвиток, 0,5 л/га.

Механічний стрес Пошкодження рослин протягом вегетації гальмує ростові процеси, але до фази бобоутворення може бути компенсоване розвитком нових пагонів, листя залежно від величини пошкоджень

Візуальні симптоми стресу проявляються, коли відбулися вже глибокі порушення обміну речовин, необоротно знижують потенціал продуктивності рослин. Тому при перших ознаках проблеми необхідно її визначити і усунути.Незважаючи на те, що неможливо запобігти втраті врожайності, за допомогою лабораторних експрес-методів діагностики і сучасних добрив можна звести втрати і збитки до мінімуму.

Ознаки порушення мінерального живлення

– Входить до складу всіх амінокислот і білків, які є найважливішою частиною протоплазми і компонентом мембран – Нуклеїнових кислот; ростових речовин, вітамінів; ферментів.

– Є обов’язковим компонентом хлорофілу – основи фотосинтезу.

– Регулює товщину клітинних стінок, тривалість фаз клітинного ділення і характер їх диференціації.

Соя має здатність асимілювати азот з повітря в результаті симбіозу з бульбочкових бактерій. У початкові фази вегетації азотфіксація йде слабо, досягає максимуму під час цвітіння і утворення бобів, потім активність знижується в міру наближення рослин до дозрівання. Кількість атмосферного азоту, фіксованої соєю за вегетацію, становить від 40 до180 кг/га. Фіксуємий азот складає приблизно 60-65% від його загальної кількості в урожаї сої. Інтенсивність азотфіксації в посівах сої залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня агротехніки, а також від генетичних особливостей сорту і штаму бульбочкових бактерій.

Симптоми дефіциту

– Через зниження об’єму і швидкості ділення клітин сповільнюється ріст рослин.

– На старих листках з’являється хлороз, надалі приводить до відмирання і опадання нижніх листів через відтік азоту зі старих в молоді тканини.

– Скорочується утворення квіток або частковий скид.

– Прискорюється проходження етапів органогенезу, прискорюється дозрівання.

– Насіння утворюються дрібні, з низьким вмістом білка.

Причини: Низький вміст в грунті, слабкий розвиток бульбочок і азотфіксуючих бактерій, пошкодження коренів

Корекція: Внесення азотних добрив під основний обробіток тільки за результатами агрохімічного аналізу грунту. Підвищені дози азоту (більше 60 кг/га на фоні дефіциту фосфору і калію), внесені до посіву інгібують процес утворення бульбочок. У період вегетації необхідна корекція дефіциту азотного живлення за результатами функціональної діагностики. Листова підгодівля в фазу трійчастого листа, бутонізації, утворення насіння покращує азотний обмін, підвищує споживання азоту з грунту Нутрівант Універсальний (19-19-19 + мікроелементи), Нутрівант Плюс (6-23-35 – 1Mg + 0,1B + 0, 2Mn + 0,2Zn + 0,2Cu + 0,05Fe + 0,002Mo + Фертівант) в дозі 2-3 кг/га; Амінокат-10-%, 0,3-0,5 л/га, збільшує фотосинтетичну активність хлоропластів листків і відновлює процеси синтезу білка при впливі стресових факторов. Корнева підгодівля Тропікоут (CaNO3), Нітрабор (CaNO3 + B) при міжрядної культивації, 50 -100 кг/га заповнює дефіцит азоту на ранніх стадіях, покращує структуру грунту і режим аерації, сприяючи розвитку бульбочкових бактерій.

Захист посівів сої від основних хвороб

Соя пошкоджується значною кількістю хвороб. Найбільш поширеними захворюваннями сої є фузаріозне в’янення, церкоспороз, аскохітоз, антракноз, склеротініоз, несправжня борошниста роса, вертицильозне в’янення, бактеріальний опік, жовта мозаїка сої тощо. У боротьбі з грибними та бактеріальними захворюваннями бобових високу ефективність дає протруєння насіння  протруйниками. Під час вегетації рекомендується обробка фунгіцидами з фізіологічним ефектом.

Основні хвороби сої

ФУЗАРІОЗ FUSARIUMOXYSPORUM, FUSARIUMGIBBOSUM

Проявляється на сходах і дорослих рослинах сої у вигляді загнивання проростків і сходів, в’янення рослин, побуріння і загнивання коренів і стебел, ураження бобів і насіння. На насінні, що проростає, спостерігаються три типи ураження: насіння загниває і не утворює паростків, на ньому з’являється білувато-рожевий наліт; проростки нерівномірно потовщуються, деформуються і гинуть після виходу на поверхню; на сім’ядолях з верхнього і нижнього боку утворюються бурі округлі глибокі вирази з наступною появою в них за вологої погоди нальоту з яскраво-рожевими подушечками. Уражені тканини сім’ядоль, кореневої шийки і коренів розм’якшуються, і рослини, як правило, гинуть. Лише у сортів з підвищеною стійкістю до фузаріозу формуються додаткові корені вище ураженої частини підземного стебла, такі рослини виживають і іноді навіть плодоносять. У період цвітіння і на початку утворення бобів, а в певних випадках – значно раніше, відзначається пожовтіння, згортання з країв, засихання й опадання листків, стебло в зоні кореневої шийки набуває темно-коричневого забарвлення, у результаті чого рослина в’яне. За вологої погоди в основі стебла з’являються помаранчево-рожеві подушечки. Ознакою фузаріозу є також знебарвлення стулок бобів з утворенням на них за вологої погоди жовтогарячого нальоту. Зерно в уражених бобах формується щупле, часто зі зморшкуватою оболонкою,а за вологої погоди із білувато-рожевим нальотом. Таке зерно втрачає схожість або дає уражені сходи.
Збудники фузаріозу сої – гриби з роду Fusarium Link., порядку Hyphomycetales. На сходах і бобах частіше виявляються F. gibbsum App. Et Wr. i F. oxysporum Schl., а при в’ялені – F. oxysporum. Збудники фузаріозу зустрічаються в ґрунті і на інших рослинних рештках. При погіршенні умов для росту і розвитку рослини (знижена температура і висока вологість при посіві) гриби активно розвиваються і переходять на паразитичний спосіб життя. Крім сої, часто уражають буряки, картоплю, томат, бавовник та інші культури.
Міцелій грибів розташовується, як правило, у тканинах рослин по міжклітинниках, виключаючи мацерацію ( розм’якшення) тканин. На насінні звичайно виявляються в оболонці, але часто потрапляє в епідерміс, а згодом – і в зародок. F. oxysporum уражає також судинну систему рослин, закупорюючи її, викликає інтоксикацію і є причиною в’янення надземних органів рослин.

АСКОХІТОЗ  ASCOHYTA SOJAECOLA ABRAMOV

Проявляється на надземних органах рослин з моменту появи сходів і до дозрівання. На Сім’ядолях утворюються темно-коричневі плями і виразки, обмежені більш темним обідком. На листі плями досить великі (0,5-1,0 см у діаметрі), округлі, сірувато-білі, з бурою облямівкою. Іноді, розростаючись, вони набувають подовженої форми внаслідок обмеження великими листовими жилками. Часто уражені ділянки листа випадають, і залишаються лише бурі облямівки плям. На плямах з верхнього боку листа утворюються численні крапкоподібні пікніки, занурені в тканину листа і розміщенні концентричними колами. При уражені аскохітозом поверхневі тканини на молодих стеблах руйнуються і розщеплюються на поздовжні смужки. Пізніше на стеблах з’являються чорні витягнуті в довжину плями, а потім пікніди. Особливо їх багато в місцях прикріплення гілок. Стулки бобів стають порохнявими, з масою добре помітних пікнід. Збудник аскохітозу сої – гриб Ascohyta sojaecola Abramov з порядку Sphaeropsidales. Гриб зберігається в насінні у вигляді грибниці, а на рослинних залишках – і у формі пікнід з пікноспорами. Уражаються переважно сорти з чорним і бурим насінням. Аскохітоз може бути причиною зниження схожості насіння, випадання сходів і дорослих рослин, а також зниження врожаю зерна і погіршення його якості. В окремих випадках недобір врожаю зерна сої від аскохітозу сягає 15-20% і більше.
Соя, як і більшість бобових культур, уражається значною кількістю грибних, бактеріальних та вірусних хвороб.

НАЙБІЛЬШ ШКОДОЧИННИМИ ГРИБНИМИ ХВОРОБАМИ Є:

ПЕРОНОСПОРОЗ (НЕСПРАВЖНЯ БОРОШНИСТА РОСА) PERONOSPORA MANSHURICA SYDOW

Хвороба проявляється в двох формах – загального пригнічення рослин ( дифузне ураження) і плямистості листків (локальні ураження). При дифузному ураженні на сім’ядолях і особливо на листках з’являються хлоротичні ділянки, що охоплюють пластинку повністю або частину її поблизу основи. За вологої погоди в місцях плям, переважно з нижнього боку листів, з’являється сіро-фіолетовий наліт. Значно уражені рослини відстають у рості, мають пригнічений вигляд і потім всихають. Незначно уражені рослини в розвитку практично не відстають і плодоносять. Друга форма ураження характеризується появою на листках спочатку блідо-зелених, а пізніше – бурих плям, що покриваються з нижнього боку сірувато-фіолетовим нальотом. Уражені листки відмирають. Найчастіше ця форма спостерігається у фазі цвітіння, а також у період утворення бобів. Хвороба виявляється також на бобах і насінні, але ознаки пошкодження у вигляді кремової плівки, що вкриває внутрішні стінки стулок бобів і зовнішню оболонку насіння, виявляються лише після їхнього дозрівання. Збудник пероноспорозу сої – PeronosporamanshuricaSydow з порядку Peronosporales. Міцелій розвивається по міжклітинниках тканин рослин, а на поверхні уражених ділянок утворює наліт з конідіальним спороношенням. Шкідливість пероноспорозу визначається ступенням ураження рослин. При сильному ураженні недобір врожаю насіння сягає 5-7%, а зниження олійності – до 1%. Джерелами інфекції слугують заражене насіння й уражені рослинні залишки.

БОРОШНИСТА  РОСА ERYSIPHE COMMUNIS GREV. F. GLYCINE JACZ

Характеризується появою на верхньому боці листя, на стеблах і бобах білуватого павутин частого або борошнистого нальоту. Пізніше наліт ущільнюється, сіріє, і на ньому у вигляді чорних крапок утворюються клейстотеції патогенну. Збудник – сумчастий гриб ErysiphecommunisGrev. F. GlycineJacz. з порядку Erysiphales. Клейстотеції гриба зимують на опалих уражених органах рослин. Навесні з них вилітають сумки із сумкоспорами, що розносяться повітряними потоками і заражають рослини. Уражені листки мають меншу асиміляційну поверхню, стають тендітними. При інтенсивному розвитку гриб може бути причиною значного недобору врожаю (15% і більше).

ІРЖА UROMYCES SOJAE SYD

Найбільш сильно розвивається у другій половині у другій половині вегетації, коли на листках, стеблах і бобах утворюються дрібні, округлі, іржаво-коричневі пустули, що порошать, виступаючи з епідермісу. Уражене листя, як правило, відмирає, а в бобах формується щупле насіння. Збудник хвороби – базидіальний гриб Uromyces sojae Syd. Це однодомний паразит, усі стадії розвитку якого проходять на сої. Зимує патоген у вигляді теліоспор на уражених частинах рослин. Навесні теліоспори проростають і утворюють базидії з базидіоспорами, які за допомогою вітру розносяться на нові рослини й уражають їх.

БУРА ЛИСТОВА (АЗІЙСЬКА) ІРЖА PHAKOPSORA PACHYRHIZI

Хвороба набула поширення в основних регіонах вирощування сої – в Північній та Південній Америці. На цих континентах стандартна система захисту сої передбачає обов’язкове протруєння насіння фунгіцидним протруйником, що містить 2-3 діючих речовини, що входять до класу стробілуринів. На думку деяких спеціалістів, перші випадки ураження сої збудником бурої листової іржі вже зареєстровані у західних та південних регіонах нашої країни. Тому важливо ще раз нагадати, що здолати цю хворобу можна лише при комплексному підході та правильному виборі фунгіциду.

ЦЕРКОСПОРОЗ CERCOSPORA SOJINA HARA

Проявляється на всіх надземних органах сої. На сім’ядолях виявляється у вигляді коричневих плям або виразок з темно-бурим обідком і брудно-сірим нальотом. Н листках плями округлі (діаметром 3-6 мм), спочатку коричневі, потім біло-сірі з яскраво вираженою бурою облямівкою. Плями рівномірно розташовуються на поверхні листя, а з нижнього боку утворюється темно-сірий наліт. На стеблах плями витягнуті, фіолетово червоні із сіруватим центром і коричневим обідком, але звичайно без нальоту. На зелених бобах плями такі ж, як і на листках, але перед збиранням сої вони темнішають і забарвлюються в сірувато-чорний колір. На насінні церкоспороз виявляється у вигляді неправильно-округлих, опуклих, коричнево-сірих плям з різко вираженим бурим обідком, або з розпливчастими межами. Наліт на бобах і насінні не спостерігається.  Збудник хвороби – недосконалий гриб Cercospora sojina Hara з порядку Hyphomycetales. Його грибниця розташовується в міжклітинниках уражених тканин, а на поверхні утворюються у вигляді пучків буровато-оливкові нерозгалужені конідієносці з безбарвними конідіями. За допомогою конідій гриб поширюється під час вегетації рослин, викликаючи нові ураження. Інкубаційний період триває 8-12 днів. Джерелом інфекції є зараження насіння, поживні залишки рослин, де гриб зберігається у формі міцелію. Використання для посіву зараженого насіння різко знижує продуктивність рослин. У порівнянні зі здоровим насінням уражене містить менше олії (на 2-7%) і протеїну (на 4-7%).

СЕПТОРІОЗ SEPTORIAGLYCINEAT. HEMMI

Хвороба проявляється спочатку на нижніх, а потім і на верхніх листках у вигляді дрібних, численних, кутастих, опуклих плям розміром 2-4 мм. Спочатку вони іржавого кольору, пізніше майже чорні, часто зливаються і тоді займають значну частину листової пластинки. У місцях плям під епідермісом листа формуються дрібні чорні пікніки. Уражені листки жовтіють і опадають. Максимальний розвиток хвороби спостерігається у період цвітіння. Передчасне опадання листя (за 3-5 тижнів до дозрівання сої) серйозно позначається на величині рожаю. Збудник – гриб Septoria glycinea T. Hemmi з порядкуSphaeropsidales. Грибниця патогенну поширюється по міжклітинниках. Зимує гриб на опалому листі у формі пікнід з пікноспорами.